Реалізація профільного навчання вимагає переорієнтації змісту навчального матеріалу, форм і методів навчання для врахування вікових і психофізіологічних особливостей учнів, їх нахилів, можливостей та інтересів.
Успішне викладання хімії як непрофільної, але обов’язкової для одержання повної загальної середньої освіти, дисципліни вимагає від учителя знань індивідуальних особливостей учнів певного профілю та врахування їх при побудові ефективного навчального процесу і встановлення співпраці з учнями.
Розглянемо особливості «лівопівкульні» і «правопівкульні» стратегій навчання.
При роботі з «лівопівкульними» учнями спираються на слухомовленеву пам’ять, тобто навчальний матеріал в основному викладають вербально. Наочно відображають правила, структуру виучуваних явищ, тобто символьні узагальнення (схеми) являються вербальною формою збереження інформації. Об’єкти, явища розділяються на складові, кожну з яких розглядають окремо, використовуючи формально-логічні методи, індукцію (узагальнення на основі великої кількості прикладів, фактів). При порівнянні потрібно виявляти щось спільне у складі, будові та властивостях речовин. Учням потрібно давати алгоритми виконання дій. Процес навчання будується від теорії до використання знань учнями на практиці. Потрібно постійно здійснювати контроль діяльності учнів, створювати умови для уважного слухання і міцного запам’ятовування матеріалу, ретельного виконання необхідних дій та операцій. Оцінка якості знань учнів здійснюється вербально.
Мова вчителя для «лівопівкульних» учнів повинна бути логічною, без зайвих емоцій, міміки і пантоміміки. Небажані зайві жести, окрім регулюючих. Темп мови і паузи при будь-якому стилі викладання повинні відповідати швидкості переводу зовнішньої мови учителя у внутрішню мову учня. Паузи і гучність використовується для більш чіткого виділення у мові смислових частин.
При роботі з «правопівкульними» учнями навчальний процес будують з опорою на образне мислення школярів. Образи, які використовуються при поясненні матеріалу повинні відображати суть виучуваного явища і виступати основним засобом донесення матеріалу до учнів, а поділяти їх на частини необов’язково. Головними при поясненні являються зорові образи, в окремих випадках потрібно залучати й слухові аналізатори, і кінестетичні (рухаючі), емоційні, які активізують відповідні види пам’яті. Доцільно застосовувати наочний матеріал, схеми, насичувати мову порівняннями і метафорами.
Особливо ефективна динамічна наочність (діючі моделі), слухова (різні шуми) та ін. Вербальну інформацію потрібно підкріплювати образною, бажано розгорнутою в часі, підключати емоції, дії (наприклад, креслити що-небудь у повітрі), приділяти особливу увагу інформаційній значущості елементів пояснення (стислість і конкретика).
Результативність навчання в «правопівкульних» учнів багато в чому залежить від мотивації та інтересу до предмету. Зокрема, необхідними компонентами уроків повинні стати постановка і вирішення навчальних проблемних завдань, цілісне уявлення про досліджуваний об'єкт або явище, роз'яснення цілей уроку та його місця в загальній проблематиці курсу, встановлення зв'язків між окремими його частинами. Щоб довести до учнів суть досліджуваного явища як цілого, його сенс, доречніша діалектична логіка – розгляд об'єктів у розвитку, з властивими їм внутрішніми протиріччями.
Продуктивні активні методи вивчення навчального матеріалу: дискусії, обговорення різних точок зору, встановлення відмінностей в порівнюваних явищах. Технології і алгоритми навчальних дій учнів потрібно підкріплювати образами, що розгортаються у часі, зверненням до особливо розвиненої у «правопівкульних» учнів інтуїції – почуття правильності того чи іншого способу вирішення проблеми. На уроці цілком доречні вислови, висловлення емоцій, вибір роботи з урахуванням настрою і бажання не тільки класу, але й кожного учня. При цьому гнучко використовуються колективні, індивідуальні та групові форми занять. Зовсім не обов'язково дотримання повної тиші, в якісь моменти уроку можливо використовувати музичний фон. При оцінці якості знань учнів доречні як найбільш комфортні для «правопівкульних» дітей письмові відповіді. Оцінюючи усні повідомлення, слід враховувати вміння учнів виділяти головне і не вимагати від них розгорнутих висловлювань. Засобом контролю можуть служити схеми та інші невербальні форми узагальнення знань, для підведення підсумків краще організувати бесіду. При вирішенні завдань, побудові логічних умовиводів «правопівкульним» учням допомагає міркування вголос.
Спілкування з «правопівкульними» учнями пред'являє відповідні вимоги до мовлення вчителя. Воно повинно бути не монотонним, а образним, щоб діти могли чітко і яскраво уявити суть викладеного. Учні з домінуванням правої півкулі мозку добре сприймають звукову виразність мовлення, але погано вловлюють на слух зміст висловлювання. Отже, вчителеві треба вміло використовувати інтонацію та паузи, темп і гучність мовлення для донесення смислової структури того, про що він говорить. Сповільнення темпу і збільшення гучності необхідні в місцях смислових акцентів. Паузи розділяють смислові частини і допомагають встановити зв'язки між цими частинами, інтонаційно вибудовують структуру тексту. Людина засвоює те, що почула, перевівши висловлювання. На цей «переклад» необхідно час, тому вчитель повинен робити необхідні паузи для осмислення матеріалу учнями. Отже, з допомогою виразних засобів мови, інтонації, гучності, пауз – вчитель може керувати увагою учнів і встановлювати з ними довірче спілкування, необхідне для співпраці на уроці.
Навчання «правопівкульних» учнів повинно максимальною мірою спиратися на їх можливості, інтерес до мистецтва, літератури і філософських проблем. При оцінюванні знань важливо враховувати підвищену емоційність цих дітей і пам'ятати, що «погані» оцінки не стають для них стимулом у навчанні.
У таблиці 3 узагальнено зміст, види уроків, форм і методів навчання, які доцільно використовувати при роботі з учнями з правопівкульним та лівопівкульним типами мислення.
Розвинений інтелект, як відомо, передбачає узгоджену роботу лівої і правої півкуль, а тому активізація навчальної діяльності тільки правої півкулі навряд чи сприятиме досягненню цілей навчання хімії, серед яких і освоєння знань про хімічну складову природничо-наукової картини світу, найважливіші хімічні поняття, закони і теорії, і оволодіння вміннями застосовувати отримані знання для пояснення різноманітних хімічних явищ і властивостей речовин. Використання тільки літературних творів, емоційно-образної подачі хімічних фактів явно недостатньо. Потрібно, щоб результатом вивчення хімії стало розуміння суті хімічного знання, що розкриває особливості навколишнього світу і перетворень, що відбуваються в ньому. Знання хімії передбачає розуміння внутрішньої будови речовин. Для цього недостатній поверхневий погляд, потрібно проникнення всередину, використання логічних взаємозв'язків і розумових алгоритмів. Виявляючи особливості репрезентації (подання) хімічних знань, М.А. Ахметов і А.А. Журін, виділили в ній чотири складові, що відповідають виявленим в психології модальностям (візуальній, аудіальній, кінестетичній і дигітальній), кожна з яких відповідає макросвіту (рівню речовини) і мікросвіту (рівню внутрішньої будови). Так, наприклад, етанова кислота може бути представлена у вигляді наступних образів (табл. 4).
Очевидно, що ні один з наведених у таблиці образів не зможе працювати самостійно, у відриві від усіх інших. По-перше, кожен з образів йде в парі з відповідним словесним, який шифрується у вигляді певної послідовності звуків (аудіальні образи) і знаків (дигітальні образи). По-друге, необхідно, щоб побудовані образи в різних репрезентативних системах були взаємопов'язані між собою. Слід звернути увагу на те, що труднощі засвоєння хімічної мови полягають і в тому, що під прийнятими в ній знаками ховаються не окремі звуки, а цілі поняття. Сьогодні в загальноосвітній школі для контролю результатів навчання широкого поширення набули тести та інші письмові форми контролю, коли на основі формальних показників робиться висновок про рівень знань учнів, в це підштовхує учнів до формального запам'ятовування для досягнення швидкого, миттєвого результату. Важливо ще і те, щоб при вивченні хімії не була втрачена сама хімія, не сталася підміна предмету, що вивчається. Так, сказати про роль вуглеводнів в політичному житті сучасного світового співтовариства при вивченні органічної хімії потрібно, але тільки для того, щоб включити учнів в діяльність із засвоєння хімічних знань, підвищивши тим самим їх внутрішню мотивацію.
Представлені в таблиці 3 зміст, види уроків, форми і методи навчання, відповідають правопівкульному мисленню, тому їх доцільно використовувати в класах гуманітарного профілю в якості основних. Але по мірі розвитку пізнавального інтересу учнів до хімії невеликими порціями потрібно додавати методи, рекомендовані для стимуляції лівої півкулі. Приблизна послідовність використання навчального змісту, організаційних форм і методів навчання представлена в таблиці 5.
Таким чином, навчання хімії в класах різного профілю потрібно здійснювати з урахуванням психофізіологічних особливостей учнів. При побудові навчальних занять потрібно враховувати не тільки зміст, форми і методи навчання, які відповідають певному типу мислення, але й використовувати різні прийоми навчальної діяльності, які спрямовані на розвиток репрезентативних систем і посилення взаємозв'язку між різними формами репрезентації у свідомості учнів, а саме:
використання допоміжних малюнків – розвиток здатності до візуальної репрезентації хімічної інформації;
хімічний експеримент, конструювання і навчальна діяльність з матеріальними моделями – посилення кінестетичрої складової інформації;
промовляння вголос – поліпшення аудіального сприйняття; складання таблиць – розвиток вміння систематизації, пошуку взаємозв'язків між досліджуваними явищами;
створення алгоритмів – розвиток вміння узагальнювати розумові й практичні дії;
самостійне визначення понять – розвиток вміння виділяти головне, істотне, переводити інформацію з однієї форми в іншу.
Немає коментарів:
Дописати коментар